Історично лівобережна частина Києва адміністративно до міста не належала, хоча була пов'язана економічно. У середньовіччя територіями володіли монастирі, а відтак виникала потреба у поселеннях. Переважна більшість поселень розташовувалися біля Дніпровських перевозів: так, Осокорки і Позняки знаходились біля Либідського перевозу, Кухмістерська слобідка - біля Наводницького, Передмостова слобідка виникла під час будівництва Ланцюгового мосту, Микільська Слобідка теж розташовувалася біля перевозу й на великому шляху на Лівобережжя. Тепер на місці всіх цих перевозів діють мости.

Зв'язок задніпровських слобідок з Києвом посилився внаслідок будівництва мостів - спочатку Ланцюгового (1848-1853), а згодом Дарницького залізничного (1868?). 1896 року поруч з колишнім роз'їздом №12 Московсько-Київсько-Воронезької залізниці, південніше від залізничної колії, з'явилося дачне селище Нова Дарниця. Сполучення з містом здійснювалося за допомогою дачних поїздів, що курсували з інтервалом 50-60 хвилин. Селище швидко зростало, прокладалися широкі вулиці, й станом на 1909 рік, у селищі нараховувалося 134 ділянки та 13 вулиць.

Адміністративно усі селища Київського лівобережжя у 1802-1902 роках входили до Броварської, а у 1903-1923 - до Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії. Серед слобідок найбільшою була Микільська та адміністративно підпорядкована їй Передмостова. Частина мешканців селищ працювали у Києві, інша частина регулярно возила городину зі своїх ділянок на міські ринки. А якщо врахувати численних дачників, то вимальовувався цілком достатній пасажиропотік, щоб замислитися про найнадійніше на той час трамвайне сполучення. Та й промисловість розвивалася досить швидко: наприкінці ХІХ століття в Кухмістерській Слобідці будуються лісопильні та шпалопросочувальний заводи, 1910 року став до ладу Дарницький фанерний завод, 1912 - Холодильник та різня, 1909 - локомотивне депо.