Розробка та виготовлення дослідного зразка моделі 2Т велися протягом 1959 року під керівництвом В. Серьогіна групою конструкторів заводу, зокрема А. Банником, В. Пігіним та за участі провідних інженерів – Б. Венеракі та І. Когана. У квітні 1960 року ця машина одержала інвентарний номер 418 і виявилась єдиною в своєму роді. Маючи більшість агрегатів, зокрема й електрообладнання від МТБ-82, ця модель вирізнялась сучаснішою конструкцією кузову зі стулковими дверима на зразок тогочасних трамвайних вагонів МТВ-82 та КТМ/КТП-1, а також використанням надійнішого двоступінчастого редуктору заднього мосту МАЗ-200. Крім того, було збільшено число місць для стояння, чого досягли за рахунок трирядного розміщення сидінь. Модель мала видовжений передній звис, як у ТБЭ-С, проте перші двері перемістились за передній міст, що дозволило зробити їх ширшими, водночас збільшуючи площу кабіни водія. На жаль, такі конструктивні особливості й стали головним недоліком машини: збільшений передній звис спричинив підвищене навантаження на керовану вісь, а підсилювача керма тоді ще не було на жодній вітчизняній моделі. Вже у серпні цю машину виключили з пасажирського інвентарю й відправили на КЗЕТ, де через деякий час вирішили відмовитись від подібної конструкції, і переобладнати 2Т. Оскільки на той момент завод вже розпочав серійне виробництво тролейбусів, що одержали назву КТБ-1, саме у такому вигляді машина № 418 повернулася до пасажирського інвентарю у вересні 1961 року.

Місяцем пізніше (травень 1960 року) з’явилась укорочена версія моделі 2Т, яка одержала назву 2Ту та інвентарний номер 419. Вкорочення її відбувалось якраз за рахунок переднього звису. Ця експериментальна модель виявилась більш вдалою та на її основі запустили серію тролейбусів КТБ-1 (заводська назва 2Тм – 2-вісний Тролейбус модернізований), перший з яких з’явився у вересні-жовтні 1960 року й одержав інвентарний номер 424.

Надалі конструкція дверей стулкового типу почала викликати ряд нарікань, і починаючи з тролейбуса № 446 до дверей додавалися планки, проте і таке нововведення не поліпшило становища, тому з липня 1962 КЗЕТ виготовив перші п’ять комплектів ширмових дверей для заміни стулкових, а протягом серпня старі двері замінили й на решті тролейбусів під час планових ремонтів. Окрім застосування ширмових дверей, 1964 року конструктори поліпшили дизайн лобової частини, обігрів салону (шляхом використання тепла реостатів), вентиляцію та комфортабельність сидінь, після чого 2Тм отримав назву „Київ-2”. Серійне виробництво всіх цих тролейбусів здійснювалось за активної участі тодішнього директора заводу Г. Іжелі. На початку 1962 року конструктором В Мишакіним було запропоновано проект обладнання тролейбусу 2Тм серієсним двигуном ДК-202Б-С та контролером від 8Tr. Машини з такими нововведеннями мали отримувати назву КТБ-С, але до їх виготовлення справа не дійшла.

Здебільшого КТБ-1 та К-2 працювали на маршрутах № 1-11-12, також їх можна було зустріти й на маршрутах № 4-15-16, а подекуди й на № 8-9-10-13. Деякий час ці машини працювали і на маршруті № 20. Це стало можливим після попередніх випробувань тролейбусів типу КТБ-1, проведених 21 та 22 листопада 1962 року групою фахівців Політехнічного інституту на чолі з С. Ребровим. Випробування проводились на щойно виробленій машині № 470, у дослідному порядку обладнаній підсиленими ведучими мостами МАЗ-200Г з конічною передачею. І хоча потужності двигуна вистачало для подолання затяжного підйому, а пневматичне гальмування забезпечувало нормальну експлуатацію на всій довжині, було відзначено низку зауважень щодо електродинамічного гальмування за недієвості пневматичного приводу. Після врахування усіх зауважень та проведення повторних випробувань машини № 474 було визнано за можливе експлуатувати модернізовані тролейбуси на маршруті № 20, де частина з них працювала протягом 1963 року. З надходженням достатньої кількості 9Tr потреба в експлуатації тролейбусів КТБ-1 та К-2 на цьому складному маршруті відпала.

     
Починаючи з 1961 року, КТБ-1 надходять і до інших міст України (зокрема, до Одеси та Сімферополя), роком пізніше - до Донецька, а з 1963 року - до Харкова та Дніпропетровська.

З 1966 року починається передача в інші міста України всіх побудованих у Києві тролейбусів. На цей і на наступний рік припав пік передачі КТБ-1 та К-2, коли машини відправлялися в Алчевськ, Артемівськ, Житомир, Полтаву та Черкаси. Деяку кількість передано й 1968 року (Вінниця, Кіровоград) а ще 8 машин КТБ-1 були списані протягом 1969 року.

Текст написано за участю Д. Єрмака.